• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• КОЛЕКТИВ НАШОГО ЗАКЛАДУ
• КОРЕКЦІЙНА РОБОТА
• Консультує практичний психолог
• Запитуйте - відповідаю

ЗАПИТУЙТЕ - ВІДПОВІДАЮ

Дивлюся на однолітків свого сина: сто запитань за хвилину. А мій мовчить.

Насамперед батьки мають розуміти, що всі діти різні. У кожної дитини свій темп і час осягнення.

Інколи дошкільник і справді не ставить запитань. Таке явище може мати кілька причин: нерозуміння, недостатня кількість знань у дитини, відсутність звички слухати.

Можливо, дитина колись отримала відповідь, яка вразила її самолюбство. Також однією з причин може бути темперамент, характер дитини.

Доньці через два місяці буде три роки. Вона стала надзвичайно впертою. Ще недавно була слухняна і ласкава, а сьогодні взагалі ігнорує вимоги дорослих, робить усе, як їй хочеться, не зважає ні на кого. На зауваження відповідає одне й те саме: «Не хочу», «Не буду», «Я так хочу». Що робити з такою впертістю і норовливістю?

На третьому році життя дитина відкриває себе, своє Я. Дізнається про те, що сама може бути джерелом бажань. Усвідомлення себе породжує потребу дитини розширити межі своєї самостійності. Однак батьки мають розуміти, що вимога дитини «Я сама!» засвідчує її бажання діяти самостійно, а не залишитися самотньою. Якщо батьки із розумінням поставляться до нових потреб дитини, розширять межі її самостійної діяльності, а також створять підґрунтя для того, щоб вона могла бути самостійною (навчать одягатися, користуватися столовими приборами, гратися), та самі навчаться миритися з дитячою неакуратністю на початковому етапі набуття нею навичок і схвалюватимуть прояви її самостійності, то дитяча впертість і норовливість швидко минуть.

А якщо батьки прагнуть, щоб дитина ставилася до них по-особливому, вони мають навчитися гратися з нею. їм варто пригадати своє дитинство і знову стати трохи дитиною. Гра є найпотужнішим засобом розвитку та виховання дитини в сім'ї: вона об'єднує і наслідування, і творчість. Якщо батьки вміють гратися з дитиною, то емоційний комфорт сімейного виховання забезпечено.

Щовечора син ставить мені якісь дивні запитання. Навіть коли маленьким був про таке не запитував: «Який м'яч покотиться далі: той, що котиться по траві, чи той, що котиться по асфальту?». З'ясувалося, що це вихователька його про таке запитує. Син, до речі, у старшу групу ходить, скоро і до школи піде.

Запитання на кшталт того, що наведено у зверненні або аналогічні — «Як дізнатися, у який бік вітер дме?», «Як дізнатися, який стілець вищий, — дитячий чи дорослий?» — сприяють формуванню в дітей словесно-логічного мислення. Такий вид мислення починає формуватися саме наприкінці дошкільного віку, а сягає свого піку в молодшому шкільному віці.

Щоб словесно-логічне мислення ефективно розвивалося у старшого дошкільника, близькі дорослі мають сприяти:

• формуванню в дитини знакової функції свідомості;

• засвоєнню дитиною понять;

• забезпеченню переходу дитини від зовнішніх дій до внутрішніх;

• оволодінню дитиною навичками вимірювання та умінням діяти зі знаками, моделями.

Основну роль у розвитку в дитини словесно-логічного мислення відіграє дорослий, тож вихователь цілком фахово організовує роботу щодо розвитку дітей старшої групи.

Чому всі так прискіпливо ставляться до того, чи дістає мій син рукою до вуха, чи ні?

Здатність дитини діставати рукою через голову до вуха є показником так званого «стрибка росту», що засвідчує зрілість її кісткової системи. Зрілість окремих систем і органів визначає фізіологічну зрілість організму дитини, яка є складовою функціональної готовності дитини до систематичного шкільного навчання.

Функціональна готовність — це ступінь зрілості провідних систем організму дитини та її організму в цілому, який під час навчального навантаження у школі не призводить до значного напруження у функціонуванні організму, розвитку втоми та погіршення стану здоров'я.

Якщо не брати до уваги компонент фізіологічної зрілості під час визначення готовності дитини до школи, то можливо, що морфофункціональне дозрівання органів, систем органів та мозкових структур відбуватиметься на тлі різкої зміни соціальних ролей і умов життєдіяльності. Це значно знижує опірність організму дитини стресам, і втома як нормальний захисний фізіологічний стан легко перетворюється на перевтому.

Відомо, що організм, який розвивається, має потребу в постійному русі. У школі рухову діяльність дитини штучно обмежують: від неї вимагають постійно сидіти. Така статична організація діяльності дитини також має негативний вплив у період активного фізіологічного дозрівання її організму.

• порушення рухливості нервових процесів;

• зниження рівня насичення киснем крові;

• зростання тривалості відновлювального періоду вегетативних функцій;

• порушення процесів росту і тканинного диференціювання структурних елементів хребта через зміни метаболізму хрящової тканини.

Фізіологічний розвиток дитини є закономірним процесом. Звісно, що безпосереднього впливу фізичний і фізіологічний розвиток дитини на якість її навчання в школі не має. Однак він визначає стан здоров'я дитини, особливо в стресогенних умовах, і, відповідно, формує її ставлення до школи, навчання, учителів, а також батьків у разі нерозуміння ними фізичних можливостей дитини.